Всё для

Студента

Особливості організації роману Мері Шеллі "Франкенштейн"

ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ОПОВІДІ ТА ЖАНРУ РОМАНУ

1.1 Поняття "оповіді" в епічному тексті

1.2 Жанр роману в англійській літературі 18-19 ст

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ОПОВІДІ РОМАНУ "ФРАНКЕНШТЕЙН"

2.1 Історія створення роману

2.2 Композиційна організація роману

2.3 Образ оповідачів у романі та характеристика оповіді

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП


Роман - це епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком.

Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої. У романі органічно переплітаються різні види організації мови - монологи, діалоги та полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики. Роман має багату творчу історію. Його коріння сягає доби пізнього еллінізму.

Романтизм - один із найважливіших напрямів, який охопив літературу, науку, мистецтво, та інші сфери духовної культури, починаючи з середині останнього десятиліття XVIII ст. до першої половини XIX ст. у країнах Європи та Америки. Появу нового напряму більшість дослідників називають романтичною революцією в художній культурі людства.

В історії світової літератури роман «Франкенштейн» (1818) англійської письменниці Мері Шеллі (1797-1851) вважають шедевром. Доля швейцарського вченого Франкенштейна, який створив живу істоту з неживої матерії і перетворився в жертву і одночасно ката власного винаходу, стала особливим знаком, який з часом охоплює все більш широкі культурологічні круги, далеко йдучи від позначеної письменницею проблеми.

Серед робіт вітчизняних і зарубіжних науковців можна виділити Ж. Дельозу, Ю. Лотмана, А. Вуліса, С. Аграновича, І. Саморукову, С. Ґілберт, С. Ґубар. Їх роботи свідчать про актуалізацію перевтілення і дзеркальності як функціонального еквіваленту процесів, які відбувались у романтизмі.

Роман Мері Шеллі «Франкенштейн» підтверджує уявлення про національну специфіку англійського романтизму, пов'язаної з дбайливим ставленням до традицій епохи Просвітництва.

Актуальність теми курсової роботи визначається складністю та багатогранністю романтизму як художнього напряму та світоглядної системи, що зумовлює інтерес дослідників до даного явища.

Обєктом дослідження є література періоду романтизму.

Предметом дослідження є роман М. Шеллі "Франкенштейн.

Метою дослідження є визначення оповіді в романі Меллі Шеллі «Франкенштейн»

В ході роботи були поставленні такі задачі:

охарактеризувати поняття «оповіді» в епічному тексті;

висвітлити світоглядні та суспільно-політичні чинники виникнення та формування романтизму в літературі;

дослідити жанр роману, риси та його особливості в англійській літературі 18-19ст.;



РОЗДІЛ 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ОПОВІДІ ТА ЖАНРУ РОМАНУ


.1 Поняття "оповіді" в епічному тексті


Сучасний літературний епос має досить розвинену ієрархію жанрів. Класифікація жанрів, співвідносних з епічним родом літератури, може ґрунтуватися на різних принципах їх розподілу: за часом виникнення, особливостями мовної організації (прозаїчної чи віршової) і т. д. Найчастіше епічні жанри групують за ознакою обсягу їхньої тематики, тобто більшої чи меншої повноти охоплення дійсності. Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів. До великих жанрів належать епопея (іноді роман-епопея) і роман, до середніх - повість, малі жанри репрезентують новела, оповідь, есе, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенда, притча, казка. Ми розглядатимемо організацію оповіді в епічному тексті.

Епос (epos) у перекладі з грецької мови - слово. Це оповідна форма літератури.[ Ференц, Н.С. Основи літературознавства: підручник / Н.С. Ференц - Київ: Знання, 2011. - с. 128] Платон вважав, що в епосі поєднуються ліричні елементи і драматичні (наслідування). На думку Арістотеля, автор епосу веде розповідь "про події як про щось стороннє, як це робить Гомер, або від самого себе, не заміняючи себе іншим і виводячи усіх зображуваних осіб у дії". За Ґете і Шиллером, автор розповідає про подію, переносячи її в минуле, а в драмі змальовує її такою, що відбувається тепер. На думку Гегеля, епос відтворює об'єктивність в об'єктивізуючій формі. В. Кожинов відносить епос, як і драму, до зображувальних видів мистецтва.

Також, можна відмітити, що в епічних творах життя змальовується як щось зовнішнє по відношенню до автора і персонажів. Здається, що автор стоїть збоку і розповідає про те, що знає, бачив. З того, як письменник описує події, характери, можемо зробити висновок, як він ставиться до зображуваного.

Події в епосі змальовуються як такі, що вже відбулися, тому про них розповідається у минулому часі. Теперішній і майбутній час використовується для надання динамічності і яскравості розповіді. Епічні твори пишуть здебільшого прозою. Усі вони мають розповідний характер.

У епічних творах характери розкриваються в діях, вчинках, жестах, міміці, мові.

Оповідь - невеликий за розміром епічний жанр художньої літератури. «Обсяг життя», який може бути «схоплений» жанром оповідання, практично не обмежений, але найбільш традиційні риси естетичної вибірковості оповідання «тяжіють» до зображення, в основу якого покладений певний випадок із життя або яка-небудь акцентована особливість людського характеру. Під оповіддю в сучасному літературознавстві розуміють епічний твір, оснований на зображенні однієї події із життя героя. Одноподійність вважається головною ознакою жанру оповідання. Одноподійність як риса, що суттєво визначає жанрову суть оповіді, зумовлює специфіку її ідейно-тематичного змісту: однопроблемність, «одночуттєвість» душевного настрою тощо, та сюжетної побудови: для оповіді, як правило, характерна одна сюжетна конфліктна ситуація, перевага сюжетного начала над фабульним, тобто переважний інтерес не до самої події, як такої, а до способу її художнього зображення.

Своєрідна «пам'ять жанру» про своє походження в оповіді - настанова на достовірність, істинність, тобто підкреслювання того, що описуваний факт не плід фантазії, а дійсно мав місце в житті оповідача, - може також визначати і специфіку художньої структури оповіді, її розповідного кістяка, що ведеться часто від першої особи: «Я докопався до жанрового визначення „оповіді" у 20 - 50-ті роки XIX століття, - писав Ю. Тинянов у листі до В. Шкловського в 1927 році. - „Оповідь"... це жанр, в якому обов'язково був оповідач».

Оповідь спочатку велася від особи автора або героя-оповідача і являло собою недіалогізований переказ. Ця жанрова складова не зникає повністю з розвитком та еволюцією жанру оповіді після становлення її в літературній традиції, а набуває особливої, дуже поширеної художньої форми, в якій автор вводить до фабули своєї оповіді особливого героя-оповідача, від особи якого організовується розповідь про певний випадок, який мав місце у його житті, що створює ілюзію більш безпосереднього, «живого» переказу, це немовби підвищує «авторитет» оповідача як очевидця або учасника подій, про які йдеться.

Традиційність такої художньої структури оповіді виходить з її потенційного нахилу до майже документальної, фіксованої точності в характері зображення, що пояснюється загальною комунікативною спрямованістю жанру - його прагненням винести на «суд» читачів певний проблемний аспект, ситуацію з життя, яка потребує етичної оцінки її останніми.

Потрібно відмітити, що кожний персонаж, задіяний у оповіді, може включатися до самостійного фрагменту сюжету, де теж спостерігаються прояви універсально-культурного структурування тексту.

Треба зазначити, що епічним оповідям зазвичай властива оповідальність, досить розвинений сюжет, рушієм якого є вчинки та дії героїв (персонажів). Оповідач такого твору певною мірою відсторонений від об'єкта зображення - це виявляється передусім у певній нівеляції суб'єктивного погляду на подію та її оцінках, особливо емоційних. Епічний текст виражає позицію певної спільноти людей.

Особливості епічного художнього мислення були окреслені ще на етапі розвитку творчої свідомості, коли розпочиналося формування класового суспільства, відбувалася етнічна консолідація та виникали перші державні утворення, проте епос сягає своїм корінням оповідального фольклору докласового суспільства, і саме у фольклорі виникли його класичні форми. Оповідь в епічному тексті відрізняється простотою і послідовністю, не дивлячись кількість дійових осіб.

Отже, з цього стає зрозумілим, що оповідь в епічному тексті - це послідовність подачі художньої інформації, сюжетно-композиційна та мовленнєва її реалізація. Завдяки цьому прийому в оповіді виявляється філософський і морально-етичний зміст тексту.

Кожна літературна епоха позначається на розвитку жанрів. Межі між ними є досить рухливими, кожен літературний твір вносить щось своє в жанрову еволюцію.


.2. Жанр роману в англійській літературі 18-19 ст.


Роман - ліричний жанр найпоширеніший у XVIII-XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.[ Українська енциклопедія. /Офіційний сайт/ [електронний ресурс] режим доступу: - <#"justify">ВИСНОВКИ


Основними рисами романтизму, який докорінно змінив усю систему цінностей, а отже і світогляд в цілому, є активний інтерес до історичних явищ, до особистості, характеризується також наданням великого значення уяві, почуттям, інтуїції, ірраціональному, фантастичному і навіть містичному, загалом виявляв більш філософський підхід до світу. У різних країнах романтизм знайшов різні способи відображення.

Дослідивши роман М. Шеллі "Франкенштейн, ми виявили, що в цілому, твір є поєднанням традицій романтизму. Популярність роману зумовлена філософськими ідеями, наявними у творі. Одвічні питання - чи може людина виконувати роль Творця і подібно йому створювати прекрасне, і чи має вона право на проникнення у таємниці природи - набувають у романі однозначної відповіді, беручи до уваги трагічні наслідки боротьби Віктора Франкенштейна.

Роман М. Шеллі "Франкенштейн" виник у результаті гри-змагання з Дж. Байроном та П. Шеллі. У 1816 р. Дж. Байрон запропонував задля розваги написати страшну повість. М. Шеллі, запрошена до гри, намагалася відповідати чоловічим нормативам. Атмосфера постійного інтелектуального пошуку, яка створювалася П. Шеллі та Дж. Байроном, і, як зазначають дослідники, "імпровізація, яку стимулював дух суперництва" цікаві дискусії з поетами, допомогли здійснити задум М. Шеллі - написати твір, який, звертаючись до наших потаємних жахів, породив нервове тремтіння; такий, щоб читач боявся озирнутися назад; щоб у нього захолонула кров у жилах й гучно калатало серце.

Ми можемо зробити висновки, що герої М. Шеллі - це яскраво виражені бінарні структури з екстремальними проявами, які походять від міфологічних пластів. Функціонуючи з законами романтичного світогляду, роман М.Шеллі став актом буття і з часом, отримуючи самостійне життя, виявився памятною сторінкою історії. Романтична ідея роману вимагала від творчої особистості ретельного аналізу емоційних почуттів, що спричинили відтворення з глибин підсвідомості такого сну, як Франкенштейн.

Віктору Франкенштейну та істоті характерні наступні типові риси: 1) самотність, потворність, непередбачуваність у підступництві негативного двійника; 2) загальні корені,а саме - первісна єдність; 3) індивідуальний простір для кожного з двійників; 4) поєдинок між двійниками і смерть одного з них. Завдяки романтичній грі М.Шеллі, двійники-антагоністи перетворюються на перевтілені симетричні й асиметричні образи.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Аникин Г. В., Михальская Н. П. История английской литературы: Учебник. - М.: Высшая школа, 1975. - с. 284

Елистратова А. Предисловие // Шелли М. Франкенштейн, или Современный Прометей. - М. Художественная литература, 1965. - С. 3-23.

Жирмунський В.М. Англійский передромантизм // Жирмунський В. М. З істории західноєвропейських літератур. - М.: Наука, 1981. - С. 153.

История зарубежной литературы ХIХ века / Под ред. Н. А. Соловьевой. М.: Высшая школа, 1991. -с. 337

История зарубежной литературы ХIХ века / Под ред. Н. А. Соловьевой. М.: Высшая школа, 1991. - с. 448

Копалейшвили Н.Г. Роман М. Шелли "Франкенштейн или современный Прометей": Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.05 / Тбилисский государственный педагогический университет им. А.С. Пушкина. - Тбилиси, 1975. - 25 с.

М. У. Шеллі (З авторської Передмови до видання 1831 р.)

Мері Шеллі. Гальванізований жах Франкенштейна /стаття/[електронній ресурс] режим доступу: <http://tabys.info/zirki/meri-shelli-galvanizovanij-zhax-frankenshtejna.html>. - 2014

Наливайко Д. С, Шахова К. О.Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник. - К: Заповіт, 1997. - С. 254

Наливайко Д.С, Шахова К.О.Зарубіжна література XIX сторіччя. Доба романтизму: Підручник. -- К: Заповіт, 1997. -с. 243-244

Пікун Л.В. Літературна дзеркальна гра набутками культури // Слово і час. - 2004. - № 7.- С. 40

Пікун Л.В. Своєрідність реалізації гри у романтичному напрямі // Наука і сучасність: збірник наукових праць національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - Т.XLV. - С. 197

Прецедентний текст: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Прецедентний_текст

Соловьева Н.А. У истоков английского романтизма. - М.: Издательство Московского университета, 1998. - с. 287

Спарк М. Мери Шелли // Эти загадочные англичанки. - М.: Прогресс, 1992. - С. 234-362.

Струкова Т. Долгая жизнь романа Мэри Шелли "Франкенштейн" // Литература. - 2002. - Вип. 28.

Українська енциклопедія. /Офіційний сайт/ [електронний ресурс] режим доступу: - <http://www.uapedia.com.ua/>

Ференц, Н.С. Основи літературознавства: підручник / Н.С. Ференц - Київ: Знання, 2011. - с. 128

Чудовище Франкенштейна: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Чудовище Франкенштейна

Шеллі П.Б. Письма. Статті. Фрагменти. М., 1972