Всё для

Студента

Порівняння життєвих ознак царства рослини і царства тварини

Реферат Генетика

Вступ


Ботаніка - це наука про рослини, їх походження, розвиток, будову, класифікацію, географічне поширення, екологічні та фітоценотичні взаємозалежності.

Метою ботаніки є виявлення і розкриття основних закономірностей будови й розвитку рослин і рослинних угруповань, їх взаємодії з екологічними факторами: географічного поширення, нагромадження, розподілу органічних речовин і енергії. Пізнання цих закономірностей дає можливість правильно розуміти складні біологічні процеси в природі, захищати і використовувати рослинні ресурси.

Ботаніка поділяється на такі розділи:

Морфологія рослин - розділ ботаніки, який вивчає закономірності виникнення і розвитку зовнішніх ознак рослини та їх органів.

Анатомія рослин - розділ ботаніки, що вивчає внутрішню будову, закономірності формування і розвитку тканин і органів у процесі онтогенезу і філогенезу.

Фітопатологія вивчає природу захворювання рослин і розробляє заходи боротьби з ними.

Екологія вивчає закономірності взаємозвязку між рослиною і навколишнім середовищем.

Географія - це розділ ботаніки, що вивчає географічне поширення і розподіл рослин та їх угруповань по окремих регіонах, зонах, континентах, океанах і морях.

Фітоценологія - це наука, що вивчає фітоценози та їх компоненти, досліджує продуктивність фітоценозів та їх зміни під впливом природних і антропогенних факторів, а також районування і картування рослинності.

Палеоботаніка - це розділ ботаніки, який вивчає викопні рослини та їх рештки.

Систематика рослин - розділ ботаніки, завданням якого є вивчення різноманітності рослин, класифікація сучасних і вимерлих рослин, встановлення звязків спорідненості між окремими групами рослин, розробка таксономічних одиниць та філогенетичних систем.

Зоологія - це наука про тварин, їх будову, розмноження, розвиток, спосіб життя, поширення, практичне значення.

Зоологію розглядають як комплекс наук, кожна з яких вивчає тварин з певної точки зору.

Морфологія - наука, яка вивчає зовнішню і внутрішню будову тварин: анатомія - внутрішню будову тварин, гістологія - мікроскопічну будову тканин і органів, цитологія - структурні особливості клітин тварин, ембріологія - вивчає зародковий розвиток тварин і його закономірність.

Фізіологія - наука про життєві процеси, що відбиваються в організмі тварин.

Зоогеографія - наука про географічний розподіл тварин і поширення їх на нашій планеті.

Палеозоологія вивчає рештки вимерлих тварин і родинні звязки з нині існуючими формами.

Генетика досліджує закономірності спадковості й мінливості організмів.

Філогенетика - наука про походження й еволюцію тваринного світу і окремих груп тварин.

Систематика - класифікує тварин і визначає їхнє місце у системі тваринного світу.

Протозоологія - наука, яка вивчає найпростіші організми, гельмінтологія - паразитичних червів, ентомологія - комах, іхтіологія - риб, теріологія - ссавців.

Рослини відіграють надзвичайно важливу роль в природі. В них відбувається такий унікальний процес, як фотосинтез, завдяки якому рослини синтезують органічну речовину з неорганічних сполук - вуглекислого газу і води за допомогою енергії сонячного світла. На земній кулі щорічно синтезується понад 450 млрд. т органічної речовини, з неї 88 % у водоймах. Звязувана сонячна енергія в десятки разів перевищує ту, що використовується в промисловості, побуті та для задоволення біологічних потреб людини.

Важливе значення рослин і в житті людини, оскільки вони забезпечують всі її біологічні потреби. Рослини є джерелом продуктів харчування. В Україні величезні площі займають посіви пшениці, кукурудзи, жита, ячменю, рису, цукрового буряку, соняшнику, зернобобових, баштанних, плодоягідних та інших культур. Рослинну сировину використовують також для виробництва тканин, фарб, лаків. Рослини є цінним джерелом для одержання ліків, вітамінів, прянощів, ефірної олії тощо. Крім того, рослини є прикрасою міст і сіл, дають людині естетичну насолоду.

Перші зоологічні відомості про тваринний світ людина одержала з розвитком мисливства і рибальства, завдяки прирученню і використанню тварин. З накопиченням фактичного матеріалу про тварин зоологія стала самостійною наукою, яка на сучасному етапі тісно повязана з практикою народного господарства, медициною і ветеринарією. Зоологічна наука, щго вирішує практичні завдання рибогосподарського виробництва, вивчає кормову базу промислових риб у водоймах; вишукує нові райони промислу і нові обєкти вилову; розробляє біологічні основи раціонального ставкового та індустріального риборозведення; удосконалює методи культивування гідробіонтів; проводить роботи щодо акліматизації безхребетних і риб; розробляє засоби боротьби з паразитами риб тощо.

Отже, потреба розробки і вирішення важливих проблем у багатьох галузях науки і практики ставить перед зоологією завдання всебічного вивчення тваринного світу; будови, розмноження, розвитку, способу життя, поширення, практичного значення тварин.


1. Рослини і довкілля. Екологічні групи рослин


.1 Екологічні групи рослин за вимогами до води


Гідатофіти - це водні рослини, цілком або майже цілком занурені у воду: елодея, кушир, валіснерія. Листки в них тонкі, часто розсічені, з хлорофілом, без кутикули. Коренева система дуже редукована або відсутня. Характерною особливістю рослин є аеренхіма з численними міжклітинниками, заповненими повітрям. Механічна і провідна тканини розвинені слабо. Вода з мінеральними солями поглинається всією поверхнею рослин. Гідатофіти добре розмножуються вегетативним шляхом.

Аерогідатофіти - це гідатофіти, в яких частина або всі листки плавають на поверхні води: глечики жовті, латаття, ряска мала. За особливостями будови вони схожі на гідатофіти. Відмітною ознакою їх є плаваючі листки з добре розвинутою, як у світлових листків взагалі, стовпчастою паренхімою. Так само добре виражена система міжклітинників, продихи розміщуються на верхньому боці листків. У глечиків жовтих на 1 мм2 поверхні листка нараховується до 650 продихів.

Гідрофіти - наземно-водні рослини, частково занурені у воду. Поширені по берегах водойм та на болотах. Це очерет, рогіз, стрілолист. В них є аеренхіма, добре розвинуті механічні та провідні тканини. В епідермісі гідрофітів чимало продихів, тому в них дуже висока транспірація.

Гігрофіти - наземні рослини, що ростуть в умовах підвищеної вологості повітря та на вологих грунтах. Це росичка, рис, розрив-трава. Листки в них часто тонкі, зі слабо розвинутою кутикулою, з гідатодами (водяними продихами) та міжклітинниками. Обводненість тканин може досягати 80 %. Гігрофіти дуже чутливі до зниження вологості, і навіть невелика засуха спричиняється до вянення й загибелі рослин.

Мезофіти - рослини помірно зволожених місцезростань. До них можна віднести зиди широколистих лісів, заплавних лук, більшість культурних рослин городів, садів, полів. Типовими мезофітами є конюшина лучна, тонконіг лучний, липа серце листа, граб звичайний. Клітини мезофілу листка в них невеликі, продихів і жилок небагато.

Ксерофіти - рослини сухих освітлених місцезростань Це засухостійкі рослини степів, пустель. Для цих рослин характерний ксероморфізм - сукупність ксеноморфних морфоанатомічних ознак, спрямованих на виживання за нестачі вологи. В більшості ксерофітів є глибокі кореневі системи. Представники: верблюжа колючка, люцерна.

Ефемери - однорічники, котрі закінчують вегетацію за 0,5-2,5 місяця, швидко дають плоди та насіння. Це рослини пустель, напівпустель, частково степів. З видів флори України можна згадати вероніку весняну, веснянку, бурачок пустельний, мишачий хвіст малий.

Ефемероїди - багаторічники з весняним чи осіннім періодом вегетації. Влітку вони перебувають у стані спокою - у вигляді підземних цибулин, бульб, кореневищ. В степах України можна побачити тюльпан Шренка і тюльпан скіфський, зірочки, белевалію сарматську, гадючу цибульку.

Кріофіти разом з психрофітами утворюють рослинний покрив тундр, альпійських лук, осипів, скель у високогірях. До них відносяться подушковидні рослини високогірних пустель.


.2 Екологічні групи рослин за вимогами до світла


Геліофіти - світлолюбні рослини, найкраще розвиваються при повному освітленні і не витримують тривалого затінення. До них відносяться степові, лучні, польові рослини, наприклад буркун, мати-й-мачуха, ковила, іван-чай, а з деревних - модрина, біла акація. До геліофітів також відносяться ефемери та ефемероїди. Світло є основним лімітуючим фактором для лісових ефемероїдів, котрі розвиваються, вегетують і цвітуть ще до появи листків на деревах. Це проліски, підсніжник, зірочки, ряст. Листки геліофітів мають риси ксерофітної будови: товсті жорсткі, часто розсічені листкові пластинки, здатні спрямовуватись ребром або під кутом до сонця; добре розвинуті механічні тканини та стовпчаста паренхіма; товстий шар кутикули над епідермісом, багато продихів. Рослини мають короткі міжвузля і пагони, опушення, часто розеткові листки. В них інтенсивно відбувається фотосинтез.

Факультативні (тіневитривалі) геліофіти - види, які можуть жити при повному сонячному освітленні, але витримують і невелике затінення. До них відносяться деякі лучні й лісові рослини: конвалія, яглиця звичайна, любка дволиста, плаун булавовидний, черемха, дуб, граб, липа. Часто у більшості з них добре виражена мозаїчність листків, у деяких - гетерофілія та анізофілія. Залежно від умов освітлення всі ці рослини можуть бути то сціофітами з тіньовими листками, то геліофітами зі світловими листками. Звичайна ті невитривала в лісах чорниця у горах і в тундрі стає геліофітом.

Сціофіти, або скіофіти, умброфіти - тіньові рослини, що ростуть в умовах великого затінення, при розсіяному світлі і ніколи не займають відкритого місця. Вони зустрічаються в печерах, глибоких водоймах, у нижніх ярусах тінистих лісів. Представники: мохи, плауни, папороті, копитняк європейський, переліска багаторічна, вороняче око. Квасениця звичайна. Нерідко в сціофітів розвиваються сланкі чи повзучі пагони або недовговічні столони.

Епіфіти - рослини, які оселяються на стовбурах та гілках інших рослин і одержують поживні речовини з навколишнього середовища. Одні з них належать до геліофітів, інші - до сціофітів, але всі вони мають спеціальні пристосування для вловлювання води. Представники: лишайники, мохи, водорості.

Ліани - рослини з довгими лазячими, чіпкими, виткими стеблами, які використовують опору для підйому вгору до світла. Ліани можуть бути деревними і травянистими, з вусиками (бобові, гарбузові, виноградні), коренями-причіпками (плющ), шипами (троянда), колючками (ожина), хміль, берізка польова. Ліани мають здебільшого видовжені міжвузля. А гнучкість стебел забезпечується завдяки наявності широких променів паренхіми між провідними пучками. Понад 2000 видів ліан ростуть лише у вологотропічних лісах.


1.3 Екологічні групи рослин за вимогами до грунту


Оліготрофи. Або оліготрофні рослини ростуть на бідних на мінеральні солі субстратах, здебільшого кислих. Вони поширені в сухих соснових лісах, на пустищах і сфагнових болотах. Представники: водянка чорна, верес, журавлина, буяхи. Оскільки для більшості олігофітів характерний ксероморфізм, їх називають ксероморфними оліготрофами.

До оліготрофів можна віднести рослини-подушки. Вони низькорослі, дуже розгалужені, зі щільно притиснутими один до одного пагонами. Ріст угору гальмується яскравим світлом, вітрами і низькою температурою. Це рослини з різних родин (зонтичні, гвоздичні, розоцвіті, бобові, первоцвіті), поширені в тундра, високогірях, на океанічних камянистих островах.

Мезотрофи, або мезотрофні рослини - мають помірні вимоги до вмісту поживних речовин у грунті. Вони займають проміжне положення між ольго - та еутрофами. Це - види хвойних лісів, лук, полів: чорниця, брусниця, квасениця, деревій.

Еутрофи, або еутрофні рослини - добре потребують родючих грунтів. Вони добре ростуть на багатих на гумус і мінеральні солі грунтах. Це рослини евтрофних боліт, чорноземних степів, широколистяних лісів і майже всі культурні рослини. До них належать, зокрема, дуб звичайний, ясен, яглиця, медунка темна, колюжниця болотна.


1.4 Екологічні групи рослин за вимогами за способом живлення


Вищі рослини за способом живлення поділяються на автотрофні організми, яким властивий фотосинтез у поєднанні з ґрунтовим живленням, та гетеротрофні організми, здатні живитися мертвими органічними рештками ( такими є гриби і бактерії). Однак і у вищих (автотрофних) рослин є ряд пристосувань для використання не лише мінеральних, а й органічних речовин субстрату, що має місце при епіфітному способі життя або на бідних грунтах.

Часто вищі рослини, здатні до фотосинтезу, одержують додаткові азотні речовини завдяки симбіозу з грибами (мікориза) або бактеріями (бактеріориза), що є в їхніх коренях. Ці рослини називають симбіотрофами, або симбіотрофними. Симбіотрофи бувають факультативні та облігатні, У першому випадку обидва організми можуть жити кожен самостійно, а в другому - самостійне існування кожного з цих організмів не можливе. До облігатних симбіотрофів відносяться представники родин обхідних та вересових, у яких без симбіозу з грибом не розвивається проросток насінини.

Сапрофіти - це мікоризні симбіотрофи, в яких вища рослина втрачає хлорофіл і здатність до фотосинтезу. Такі рослини білуваті, бурі або рожеві, без листків, лише з лусками й товстими мясистими коренями, в яких оселяється гриб. До них належать гніздівка, коральковець, підялинник.

Паразити і напівпаразити - рослини, які повністю або частково живуть за рахунок інших рослин. Облігатні паразити втрачають хлорофіл, мають дуже редуковані стебла і листки, а замість звичайних коренів - присоски-гаусторії. Це повитиця, що паразитує на різних рослинах, петрів хрест, що живе на коренях ліщини, вовчок, який селиться на коренях культурних і дикорослих видів рослин. Дивовижними рослинами з найбільшими у світі квітками ( до 1 м в діаметрі) є малазійські рафлезії, котрі паразитують на коренях цисуса і відзначаються крайньою редукцією вегетативного тіла.

Напівпаразити здатні самостійно асимілювати, вони мають нормальні зелені пагони з листками, а поряд зі звичайними коренями або замість них у цих рослин утворюються корені-присоски. Напівпаразитами є омела, перестріч, дзвінець.

Комахоїдні рослини самостійно здійснюють фотосинтез, але можуть уловлювати і частково перетравлювати комах за допомогою протеолітичних ферментів та органічних кислот. Таким шляхом в них компенсується нестача азоту та інших трофних елементів у субстраті. Зустрічаються вони в лісах, на болотах, у водоймах, переважно у тропічних областях. Представники: родина Росичкові, родина Непентесові, родина Пухирникові.

рослина тварина клітина


2. Порівняння життєвих ознак Царства Рослини і Царства Тварини


.1 Будова клітини представників Царства Рослини і Царства Тварини


Клітина - основна структурна одиниця переважної більшості рослин, як одноклітинних, так і колоніальних та багатоклітинних. Єдина клітина одноклітинного організму універсальна і виконує всі функції, необхідні для забезпечення його життя та розмноження. Всі клітини за формою поділяються на дві групи паренхімні і прозенхімні.

Паренхімні клітини являють собою ізодіаметричні багатогранники, діаметр яких приблизно однаковий у всіх напрямках, або довжина перевищує ширину не більш як у два-три рази. Найбільшими є паренхімні клітини, в яких відкладаються запаси води та поживних речовин, наприклад, клітини кавуна, помідора.

Прозенхімні клітини - витягнуті, довжина їх перевищує ширину і товщину в 5 - 10 разів і більше, наприклад, клітини стебла льону, волосків бавовнику, кропиви.

Компоненти рослинної клітини:

Рослинна клітина складається з трьох основних частин: добре вираженої і міцної полісахаридної оболонки, протопласта (живого вмісту клітини) і вакуолі (простору в центральній частині клітини, виповненого клітинним соком). Цитоплазма і ядро складають живий вміст клітини.

Ядро - це найважливіша клітинна структура, котра регулює її життєдіяльність, тому його мають клітини всіх рослинних організмів. Воно є місцем збереження й відтворення спадкової інформації, яка визначає ознаки цієї клітини і всього організму вцілому, а також є центром керування синтезом білка.

Структурна система ядра: ядро оточене ядерною оболонкою, ядерний сік являє собою колоїдний розчин, в якому розташовані хромосоми і ядерця. Хроматин (основна ядерна речовина) є місцем транскрипції різних видів РНК. Під час мітозу він конденсується, утворюючи компактні структури - хромосоми. Хромосоми забезпечують збереження спадкової інформації, її подвоєння і передачу дочірнім клітинам у процесі клітинного поділу. Ядерце - кулясте тільце, що має більшу густину, ніж решта ядра, і складається в основному з білка і РНК.

Клітинна оболонка - продукт діяльності цитоплазми. Вона вкриває клітину, захищає її від зовнішніх впливі вита регулює надходження і транспорт речовин з однієї клітини в іншу.

Цитоплазма - безбарвна, зерниста, більш-менш вязка рідина, в якій проходять найважливіші життєві процеси - синтез, дихання, ріст, рух. Біологічні властивості цитоплазми - це властивості живої матерії. Цитоплазма має мембранну організацію. Її структуру утворюють тонкі, досить щільні плівки - біологічні мембрани, основу яких становлять ліпіди.

Плазмалема являє собою відносно тонкий зовнішній шар цитоплазми, відмежований від оболонки клітини. Вона регулює обмін речовин клітини з навколишнім середовищем, а також бере участь у синтезі речовин.

Тонопласт, або вакуолярна мембрана, відділяє цитоплазму від внутрішніх порожнин, виповнених клітинним соком. Він відмежовує цитоплазму від вакуолі і виконує такі самі функції, що й плазмалема.

Гіалоплазма - це рідке неперервне середовище, в яке занурені органели. Незамінна властивість гіалоплазми як складової частини цитоплазми - рух, яким регулюється інтенсивність обміну речовин у клітині, він стає енергійнішим під час її посиленої діяльності.

Ендоплазматичний ретикулум (ендоплазматична сітка) являє собою відмежовану мембранами систему взаємоповязаних субмікроскопічних каналів і цистерн. Ендоплазматична сітка підтримує структуру цитоплазми і є основною внутрішньоклітинною транспортною мережею. По якій рухаються речовини.

Рибосоми є обовязковими клітинними органелами. Це - сферичні або грибиподібні гранули діаметром близько 20 нм, розташовані в гіалоплазмі або прикріплені до поверхні мембран ендоплазматичного ретикулума. Рибосоми являють собою своєрідні «фабрики білка»: в них здійснюється складання білкових молекул з амінокислот.

Апарат Гольджі багатоярусна система з пяти-восьми сплющених порожнистих дископодібних цистерн (диктіосом), які лежать паралельно. Апарат Гольджі бере участь у формуванні первинної клітинної оболонки, здійснює накопичення і транспорт жирів, білків, вуглеводів.

Мітохондрії - органели мембранної структури, які концентруються навколо ядра, хлоропластів та інших органел, синтезують аденозинтрифосфатну кислоту.

Пластиди - є найбільш (після ядра) цитоплазматичні органели спеціального призначення, які мають певну форму, специфічну внутрішню будову і є носіями пігментного світопоглинального комплексу. В пластидах здійснюється первинний і вторинний синтез вуглеводів.

Мітоз - це універсальний спосіб поділу соматичних клітин організмів, які мають сформоване ядро.

Мейоз - це універсальний спосіб поділу клітин організмів, який відбувається при статевому розмноженні.

Компоненти тваринної клітини:

Будови клітини тварини не має пластидів, клітинної оболонки і вакуолі.

Кожна клітина тварини складається з цитоплазми, що включає органоїди, і ядра. Від навколишнього середовища зовні цитоплазма відмежована тонкою клітинною мембраною, завдяки якій клітина здатна поглинати рідкі речовини у вигляді дрібних крапель, утворюючи піноцитозний пухирець, а також активно захоплювати великі молекули різноманітних органічних речовин з метою пожирання їх - фагоцитозу.

Органоїди виконують певні життєві функції клітин. Мітохондрії відіграють важливу роль у внутрішньоклітинному обміні. У цитоплазмі є складна система мембран, яка утворює ендоплазматичний ретикулум, на стінках якого синтезуються вуглеводи і жири. Канали ендоплазматичного ретикулуму призначені для перенесення речовин у клітині. Частина стінок мембран усіяна дрібними гранулами - рибосомами, які синтезують білки. Мембрани, які не мають рибосом, утворюють систему трубочок з пухирцями - комплекс Гольджі, крізь який назовні виділяються речовини, що синтезуються клітиною. Речовини у клітині розщеплюються під дією ферментів, що виділяються лізосомами. Поблизу ядра розташована центросома, яка відіграє важливу роль під час поділу клітини.

Другим основним компонентом клітини є ядро, що виконує функцію керування всіма життєвими процесами клітини. Є одноядерні клітини, які містять одне ядро, і багатоядерні, які містять декілька ядер.


2.2 Будова та основні функції тканин представників Царства Рослини і Царства Тварини.Особливості будови тканин рослин.


Тканина - це система подібних за будовою клітин, пов'язаних між собою структурно і функціонально. Вищі рослини і більшість багатоклітинних тварин мають розвинені тканини різних типів; у багатоклітинних водоростей і грибів тканин немає або вони слабко диференційовані.

Будова тканин рослин.

Тканини рослин поділяють на твірні, покривні, провідні, основні та механічні.

Твірні тканини, або меристема, складаються з клітин, здатних до поділу. Клітини цих тканин дають початок клітинам усіх інших типів. Вони мають велике ядро і тонкі розтяжні стінки з незначним вмістом целюлози.

За розташуванням у рослині розрізняють верхівкову, бічну та вставну твірні тканини.

Верхівкова меристема розташована на верхівці пагона або кореня і забезпечує ріст цих органів у довжину. Бічна меристема міститься всередині багаторічних коренів або пагонів і охоплює їхню центральну частину у вигляді циліндра. Вона забезпечує ріст цих органів у товщину. Вставна меристема розташована в основі міжвузлів стебла деяких рослин (наприклад, у злаків). Як і верхівкова, вона забезпечує ріст пагонів у довжину, але такий ріст називають вставним, оскільки він відбувається внаслідок видовження міжвузлів.

Покривні тканини розташовані на поверхні органів рослини. Вони відмежовують внутрішні тканини від зовнішнього середовища і захищають їх від несприятливих впливів довкілля та пошкоджень. Покривні тканини можуть складатися з живих або відмерлих клітин. Розрізняють два основні види покривних тканин: шкірку та корок.


Рис.1 Верхівкова меристема


Шкірка, або епідерма має вигляд тонкої прозорої плівки, що складається з одного чи кількох шарів живих клітин, щільно прилеглих одна до одної. Тому міжклітинників у неї майже немає. Зверху клітини шкірки бувають вкриті шаром воскоподібної речовини - кутикулою, що е пристосуванням від надлишкового випаровування води. Крім того, поверхня шкірки часто має різноманітної будови волоски. Одні з них захищають рослину від перегрівання, інші - від рослиноїдних тварин. Наприклад, всім відома здатність жалкої кропиви спричиняти опіки. її листки та молоді пагони густо вкриті волосками, через які отруйні речовини, що їх виробляє кропива, можуть потрапляти на шкіру людини або тварин та подразнювати її. Особливе значення для живлення рослин мають кореневі волоски.

Рис. 2 Епідерма листка


У шкірці є особливі утвори - продихи, які забезпечують зв'язок рослини з довкіллям. Продих утворений двома особливими клітинами бо-боподібної форми, що містять хлоропласти і тому забарвлені у зелений колір. Завдяки здатності продихових клітин змінювати внутрішньоклітинний тиск, а отже і свій об'єм, забезпечується відкривання та закривання продихової щілини. Так рослина регулює інтенсивність процесів випаровування води та газообміну.


Рис. 3 Будова продиху: 1 - продихова щілина; 2 - продихові клітини; З - хлоропласти


У багаторічних рослин шкірка через певний час може заміщуватись корком. Потовщені стінки клітин корка просочуються жироподібною речовиною і стають непроникними для води та повітря. Вміст цих клітин згодом відмирає. Ви, мабуть, помічали, що поверхня більшості деревних рослин уже в перший рік життя набуває буруватого забарвлення. Це свідчить про те, що замість шкірки утворився корок, який надійно захищає рослину під час несприятливих періодів (наприклад, узимку, під час посухи). На поверхні корка можна побачити горбики різної форми. Це - сочевички, через які рослина здійснює газообмін та випаровує воду.


Рис. 4 Кора деревної рослини: 1 - корок; 2 - мертві клітини кори; З - живі клітини


Основна тканина складається з живих клітин з порівняно тонкими стінками, між якими звичайно є міжклітинники. Вона заповнює проміжки між клітинами інших типів. Залежно від особливостей будови та виконуваних функцій розрізняють кілька видів основної тканини.

Фотосинтезуюча основна тканина утворена клітинами, які містять хлоропласти. Вона здійснює процеси фотосинтезу і розташована переважно в листках.

Запасаюча основна тканина представлена безбарвними клітинами, в яких запасаються різні речовинин (крохмаль, жири тощо). Клітини основної тканини квіток і плодів часто містять хромопласте, які забарвлюють їх у яскраві кольори.

Рис. 5 Тканини листка: 1 - кутикула; 2 - епідерма; 3 - стовбчаста і губчаста паренхіми; 4 - міжклітинники


У рослин посушливих місцезростань (кактусів, алое) є водозапасаюча основна тканина. Значні запаси води, які можуть накопичуватись в її клітинах, дають змогу переживати тривалі посушливі періоди.

Провідні тканини забезпечують у рослин два потоки речовин: висхідний (від кореня до надземних частин) і низхідний (утворені в зелених частинах пагонів органічні сполуки пересуваються вниз до інших частин рослини). Відповідно розрізняють два типи провідних тканин: ксилему і флоему.

Ксилежа складається з провідних елементів (трахеїд і судин), якими безпосередньо рухаються речовини, і живих клітин основної тканини, які їх оточують. Судини - це послідовно з'єднані відмерлі клітини, поперечні стінки між якими майже повністю зникають (або мають великі отвори). Судини забезпечують висхідний потік речовин від підземних частин рослин до надземних. Як правило, це розчини мінеральних солей. Але навесні разом з неорганічними сполуками ними можуть пересуватися й органічні (наприклад, розчини цукрів), запасені в коренях або підземних видозмінах пагонів. Ці органічні сполуки потрібні для розпускання листків до початку фотосинтезу. Всім відомий солодкий сік берези. В Канаді із солодкого весняного соку клена щорічно дістають сотні тисяч тонн цукру та патоки.

Рис. 6 Різні типи судин ( 1) і трахеїди (2)


Таку саму функцію виконують і трахеїди - окремі клітини веретеноподібної форми з численними порами в клітинній стінці. Судини і трахеїди, крім провідної, забезпечують ще й опорну функцію.

Іншим видом провідної тканини є флоежа (від грец. флойос - кора), що складається з ситоподібних трубок. Це живі видовжені клітини, послідовно розташовані одна над одною у вигляді ланцюжка. Поперечні стінки цих клітин мають численні дрібні отвори (нагадують сито, звідки і походить їхня назва), через які цитоплазма однієї клітини сполучається з цитоплазмою іншої, розташованої вище або нижче. Ситоподібними трубками синтезовані в зелених частинах рослини органічні речовини пересуваються до інших її ділянок (низхідний потік).


Рис. 7 Ситоподібні трубки: 1 - ядро; 2 - цитоплазма; 3 - клітина-супутник; 4 - поперечна стінка з порами

У покритонасінних рослин зрілі клітини ситоподібних трубок, як правило, не мають ядер, але їх «супроводжують» клітини-супутники, що мають ядра. Ці клітини виробляють речовини, потрібні для нормального функціонування ситоподібних трубок. Уміст клітин ситоподібних трубок перебуває під високим тиском (до З0 атмосфер). Тому речовини пересуваються ними досить швидко - до 100 см/год.

Судини, трахеїди та ситоподібні трубки разом із механічними та основними тканинами утворюють судинно-волокнисті пучки (наприклад, жилки листків). Провідну функцію виконують також і клітини основної тканини. Наприклад, серцевинні промені стебел дерев забезпечують горизонтальний транспорт сполук між серцевиною та корою.

У рослинах трапляються і молочники - системи видовжених провідних клітин деяких рослин, якими рухається сік (латекс) молочно-білого (кульбаба, молочай) або оранжевого (чистотіл) кольору. Латекс -це розчин цукрів, білків і мінеральних сполук, у якому зважені дрібні краплини ліпідів. У латексі різних видів рослин (наприклад, кримсагизу, що зростає в Криму) міститься каучук. Із каучуку виробляють високоякісну натуральну гуму.

Механічні тканини виконують у рослин опорну функцію. Вони забезпечують пружність і міцність різних їхніх частин. Серед них є тканини, що складаються з живих або мертвих клітин. Живі клітини мають нерівномірно потовщені стінки, а відмерлі - потовщені здерев'янілі. Часто клітини механічної тканини видовжені та мають вигляд волокон.

Механічна тканина, яка складається з мертвих клітин, надзвичайно міцна: смужка з неї діаметром 1 мм2 витримує навантаження на розрив до 20 кг.

У рослинах існує система утворів, які виділяють продукти обміну або біологічно активні речовини. Продукти обміну речовин у вигляді розчинів звичайно накопичуються у вакуолях або включеннях окремих клітин. Так вони вилучаються з обміну речовин. Під час листопаду рослина звільняється від таких накопичених речовин разом із листками.

Рис. 8 Механічні тканини, що складаються з живих (1) та відмерлих (2) клітин, волокна деревини (3), волокна лубу (4)


Залозисті волоски та інші утвори шкірки здатні виробляти ефірні олії, бальзами, смоли, нектар.

Ефірні олії - це суміш летких речовин різної хімічної природи. Завдяки сильному запаху вони приваблюють запилювачів, відлякують рослиноїдних тварин, деякі з них (фітонциди) пригнічують життєдіяльність хвороботворних мікроорганізмів. Відомо понад три тисячі видів насінних рослин, здатних виробляти ефірні олії, з яких приблизно 200 використовують у парфумерії, кулінарії, медицині (олії: трояндова, лавандова, олія кропу тощо).

Смоли - продукти життєдіяльності багатьох голонасінних і деяких покритонасінних (астрагал та ін.) рослин. Вони утворюються в клітинах, які оточують смоляні ходи, і є сумішшю органічних речовин - кислот, спиртів тощо. Назовні смоли виділяються звичайно у суміші з ефірними оліями у вигляді густих рідин (бальзамів). Вони слугують для утворення захисного шару в місцях пошкоджень поверхні рослин. Багато бальзамів має антибактеріальні властивості, їх використовують у медицині для лікування ран (живиця сосни тощо). Основу бальзамів хвойних рослин становить рідкий скипидар. У промисловості після відгонки його використовують як розчинник фарб, лаків та ін., а тверду частину, що залишилася (каніфоль), - для виготовлення лаків, сургучу тощо.

Бурштин - скам'яніла смола хвойних рослин, які зростали наприкінці мезозойської - на початку кайнозойської ер. Бурштин широко використовують для виготовлення ювелірних виробів. У прозорих частинках бурштину часто трапляються вкраплення комах та інших дрібних тварин, які мешкали у давні часи. Це дає цікавий матеріал для вчених-палеонтологів.

Нектар - це водний розчин глюкози та фруктози, концентрація яких становить від 3 до 72 %, із домішками ефірних олій із сильним запахом. Він приваблює комах та інших запилювачів; ним вони живляться. Нектар утворюється у спеціальних залозах - нектарниках, що мають досить складну будову і розміщені переважно у квітках.

Типи тканин тварин:

Епітеліальна тканина, або епітелій вкриває всю поверхню організму і вистилає порожнини внутрішніх органів.

Сполучна тканина - це тканина внутрішнього середовища. Вона включає власне сполучну тканину, хрящову, кісткову, кров і лімфу.

Власне сполучна тканина підстилає епітелій, виповнює проміжки між органами і тканинами, виконує опорну функцію, здійснює обмін речовин.

Хрящова тканина належить до скелетних тканин і в організмі виконує механічну функцію.

Кісткова тканина виконує опорну і захисну функції, бере участь у мінеральному обміні, а червоний кістковий мозок є органом кровотворення.

Кров - це тканина, яка виконує трофічну і захисну функції. Вона складається з рідкої проміжної речовини - плазми і клітин крові, зокрема тромбоцитів - кровяних пластинок.

Лімфа - це прозора рідина із завислими в ній клітинами.

Мязова тканина виконує механічну роботу і опорну функцію, здійснює рухові процеси всередині організму. Вона складається з довгих мязових волокон, що є сполученням клітин. Залежно від походження, структури складових елементів і функції, яку тканина виконує, розрізняють не посмуговану і посмуговану мязову тканину.

Нервова тканина утворює нервову систему, основним елементом якої є нейрон.

Нерв - це кілька згрупованих і вкритих оболонкою відростків аксонів, що передають збудження до центральної нервової системи або з центральної нервової системи до робочого органа. Нерви закінчуються рецепторами, які сприймають подразнення і здійснюють зв'язок нервового волокна з органом.

Відмінності тканин тварин і рослин

Чим відрізняються тканини тварин і рослин? У більшості багатоклітинних тварин різні типи тканин у процесі індивідуального розвитку формуються з певних зародкових листків - екто-, мезо- та ентодерми. Натомість у рослин всі типи тканин виникають з твірної тканини. Крім того, тканини тварин побудовані не лише з клітин, а й з міжклітинної речовини, яку утворюють і виділяють самі клітини. В тканинах рослин міжклітинної речовини майже немає. Між оболонками сусідніх клітин, які входять до складу певної тканини, часто бувають проміжки -міжклітинники - різного розміру. Клітини сполучаються між собою через отвори в їхніх оболонках за допомогою цитоплазматичних містків. У відмерлих клітин рослин залишаються лише стінки, а вміст руйнується.

Будову та функції тканин тварин вивчає гістологія (від грец. гістос - тканина), а рослинних - анатомія рослин (від грец. анатоме - розсікати).


2.3 Органи та системи органів представників Царства Рослини і Царства Тварини


Органи рослин:

Пагін - основний орган вищої рослини, який є похідним єдиного масиву верхівкової меристеми і розчленованим на спеціальні частини. Розглядають пагони вегетативні та спороносні. Вегетативні пагони виконують функцію повітряного живлення рослини, тобто забезпечуть життя індивідууму. Спороносні пагони спеціалізовані як органи репродуктивні, що забезпечують спорове розмноження рослин.

Стебло - це вісь пагона, утворена повторенням вузлів і міжвузлів. Що наростають за рахунок верхівкової або вставної меристеми. Стебло виконує механічну і провідну функції.

Брунька - це більш або менш замкнена камера, яка забезпечує не лише закладання нових листкових і брунькових зачатків, а і їх первинний ріст під захистом зовнішніх, більш дорослих листків, які внаслідок нерівномірного росту більш або менш зігнуті над внутрішніми (верхніми) листковими зачатками і конусом наростання. Брунька забезпечує первинний вегетативний ріст міжвузлів і утворення органів статевого відтворення.

Листок - бічний орган пагона, який виконує функцію фотосинтезу, дихання, транспірації. Крім основних функцій, листок може виконувати ще й інші: запасання поживних речовин, синтез біологічно активних речовин, видалення баластних речовин внаслідок свого опадання (листопад), може бути органом вегетативного розмноження або органом захисту рослини від поїдання тваринами.

Корінь - це осьовий орган радіальної будови, який має здебільшого позитивний геотропізм, невизначено довго наростає в довжину внаслідок діяльності верхівкової меристеми і здатний галузитися. Корінь виконує такі функції: трофну, провідну (транспортну), механічну (якірну), синтезуючу, видільну і запасаючу, але основною функцією є живлення рослин через кореневу систему.

Органи тварин:

Тіло тварини зверху вкрите неоднаковою за товщиною і щільністю оболонкою, утвореною епітеліальною тканиною.

У тканинах покривів розташовані залозисті клітини, що виділяють різні секрети (слиз, піт, отруту), органи чуттів, рецептори нервової системи. Покриви тварини захищають тіло від несприятливого впливу зовнішнього середовища, беруть участь у диханні і виділенні продуктів життєдіяльності, перешкоджають надлишковому випаровуванню з організму вологи. Регулюють теплообмін, сприймають зовнішні подразнення.

Органи руху. Рух безхребетних тварин здійснюється за допомогою джгутиків, війок, системи важелів, антен. Більш досконалі організми у процесі розвитку виробили спеціальні органи руху у вигляді плавців у риб, кінцівок у наземних хребетних, ластів у водяних ссавців. Рух усього тіла або окремих його частин у багатоклітинних організмів здійснюється завдяки скороченню мязової тканини.

Нервова система - найскладніша з усіх систем. Вона координує роботу всіх органів між собою і з постійно змінюваним навколишнім середовищем. У процесі розвитку нервова система ускладнювалася завдяки концентрації нейронів у нервових стовбурах і гангліях (нервових вузлах), від яких відходять периферичні нерви до всіх органів тіла. У хребетних тварин нервова система представлена нервовою трубкою, яка у передній частині розширюється, утворюючи головний мозок, а решта (спинний мозок) розміщена у хребтовому стовпі.

Органи чуттів сприймають подразнення і передають інформацію у центральну нервову систему. До них належать органи, що реагують на світло - фоторецептори; сприймають дію хімічних речовин - нюху і смаку, а також органи слуху, зору, рівноваги.

Статичні органи призначені для орієнтування організмів у просторі, рівноваги тіла, його напрямку і регулювання.

Кровоносна система властива вищим за організацією будови групам тварин і складається з кровоносних судин (артерій і вен), заповнених кровю, і серця, вкритого перикардом. Вона виконує функцію безперервного постачання організму поживними речовинами, киснем, а також постійного видалення з тіла продуктів обміну.

Лімфатична система забезпечує відтікання лімфи від тканин у систему кровообігу, звільнення її від бактерій та інших чужорідних тіл; виробляє лімфоцити і переносить у кров жири, що всмоктуються ворсинками тонкої кишки.

Ендокринна система координує діяльність різних частин організму тварин і людини завдяки спеціальним речовинам (гормонам), що виділяються ендокринними залозами (гіпофіз, щитоподібна залоза) і стимулюють ріст та розвиток організму.

Органи дихання. У більшості тварин газообмін відбувається через спеціальні органи дихання. Вони мають тонкі стінки, крізь які кисень дифундує у клітини, а з них виходить вуглекислота. У водяних безхребетних це можуть бути різні вирости тіла у вигляді придатків голови. Дихальних сифонів, трубок, трахейних зябер.

Органи травлення тварин виконують функцію захоплення і поглинання їжі, її перетравлювання, всмоктування продуктів травлення і видалення неперетравлених залишків. Травна система високоорганізованих тварин побудована за єдиною схемою і складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка і кишок. Що закінчуються анусом.

Видільна система. У видаленні з організму продуктів обміну бере участь шкірний покрив тіла тварин. Проте у процесі індивідуального розвитку організмів розвинулися спеціальні органи - нирки.

Відтворювальна система. У тварин, які знаходяться на нижчому ступені еволюційного розвитку, спеціальних органів, призначених для відтворення виду, немає. У високоорганізованих тварин статеві органи представлені яєчниками (жіночі), які продукують яйцеклітини, і сімяниками (чоловічі), в яких утворюються сперматозоони.

Для деяких тварин характерний гермафродитизм - наявність у тілі однієї особини одночасно і яєчників, і сімяників (губок, червів, молюсків і деяких риб).


2.4 Розмноження і розвиток рослинного та тваринного організмів


Типи розмноження рослин:

Розмноження рослин насінням

Насі?ння - відтворююча структура вищих рослин (покритонасінних і голонасінних). Розвивається з заплідненого яйця і складається з зародка і запасу живлення, які оточені і захищені від зовнішнього середовища насінною шкіркою. Запас живлення міститься або в спеціальній живильній тканині - ендоспермі, або, як у дводольних, у самому зародку. Насіння покритонасінних знаходиться всередині плоду, у той час як у голонасінних воно нічим не захищене і знаходиться на жіночій шишці. Проростання насіння дає життя новій рослині.

Запилення

Запилення - процес перенесення пилку з пиляків на приймочку маточки. Воно відбувається під час цвітіння рослин. Розрізняють два способи запилення: самозапилення і перехресне.

Після того, як у пилкових мішках сформується пилкове зерно, стінки пиляків підсихають, розтріскуються, що зумовлює вивільнення пилку. Розрізняють самозапилення, коли пилок потрапляє на приймочку тієї самої квітки, й перехресне запилення, при якому пилок із квіток однієї рослини потрапляє на приймочки квіток іншої. Спосіб запилення залежить від будови й фізіологічних особливостей квітки, зовнішніх умов довкілля тощо.

Для запилення необхідно, щоб пилок за допомогою комах, вітру чи води потрапив на приймочку маточки. Зовнішній шар оболонки пилкового зерна (екзина) має у своєму складі речовини терпеноїдної природи, які обумовлюють її захисні властивості щодо несприятливих умов довкілля. В її порожнинах також локалізовані білки, які контролюють функціонування системи сумісності пилку і приймочки, в тому числі внутрішньовидову та міжвидову несумісність. Внутрішня частина оболонки (інтина), крім целюлози і пектинових речовин, містить білки, які забезпечують взаємне розпізнавання пилку і приймочки маточки, та гідролітичні ферменти (кислу фосфатазу, протеазу, РНК-азу тощо). Вони концентруються коло пор проростання й активуються при контакті пори з тканинами приймочки. При попаданні на приймочку маточки пилок починає набрякати. Згодом утворюється пилкова трубка, стінки якої складаються з інтини і проходять через пори в екзині. Утворення пилкової трубки стимулюється речовинами, які виділяються приймочкою у відповідь на споріднений пилок, що потрапив на неї.

Механізм розпізнавання до кінця не розкритий, проте відомо, що при контакті глікопротеїнів екзини з несумісною приймочкою зразу ж починається утворення калози, яка ізолює пилкове зерно. Проростання несумісного пилку може зупинитися і в тканинах приймочки чи стовпчика. Попадає на приймочку маточки різний пилок, але проростає лише сумісний.

У випадку сумісності активуються кутиназа й інші гідролітичні ферменти інтини, які помякшують стінки клітин маточки чим сприяють росту пилкової трубки. При цьому початкові етапи проникнення пилкової трубки визначаються її позитивною гідротропічною реакцією, а кінцеві - позитивною хемотропічною реакцією на речовини, що виділяються тканинами мікропіле, синергідами та яйцеклітиною (це сахароза, мінеральні речовини; амінокислоти; гіберелін).

У стовпчику маточки пилкова трубка переміщується між клітинами чи - у деяких видів - по пектинових шарах клітинних стінок. Провідна тканина стовпчика постачає пилковій трубці поживні речовини та активатори росту. Пилкові трубки секретують ферменти, які розпушують кутин приймочки і пектинові речовини серединних пластинок клітинних стінок; а також ауксин, який бере участь в ініціації розвитку плоду.

Зразу ж після запилення змінюються біохімічні процеси у завязі: спостерігається надходження фосфору, зміна в ній розподілу білків і вуглеводів. У регуляції подібних процесів велику роль відіграють електрофізіологічні явища. При запиленні квітів у приймочках зявляється потенціал дії, який поширюється у напрямку завязей. Потенціал дії, очевидно, виконує сигнальну функцію, так як завязь відповідає на електрофізіологічний сигнал зміною метаболізму, з якого починається підготовка жіночої репродуктивної системи до запліднення.

Після запилення відбувається процес запліднення - злиття чоловічої статевої клітини з жіночою.

Вегетативне розмноження

Вегетативне розмноження рослин - типова властивість рослин, яка відрізняє їх від тварин. Вегетативним розмноженням називається відтворення рослин із їх вегетативних частин, тобто з кусочків талому, пагона чи кореня.

Найскладніших та найрізноманітніших форм воно досягає у вищих і особливо у квіткових рослин.

Способи вегетативного розмноження рослин

Існують три основні способи вегетативного розмноження в природних умовах:

-розмноження паростками;

-розмноження бульбами й цибулинами;

-відособлення частин материнського організму.

Вегетативне розмноження рослин має величезне біологічне значення.

Здатність покритонасінних до інтенсивного вегетативного розмноження відіграла немалу роль у їх успішній конкуренції з голонасінними. У багатьох випадках вегетативне розмноження стало єдино можливою формою репродукції, яка забезпечує розселення виду й збереження генофонду.

Між розвитком спеціалізованих органів вегетативного й статевого розмноження спостерігається ряд аналогій. І ті й інші утворюються в результаті індукції, яка сприймається листками і передається з допомогою хімічних стимулів відповідним частинам рослин. Після диференціації та росту в обох випадках наступає етап дозрівання. Морфологічно як квіти, так і бульби та цибулини являються видозміненими пагонами.

При утворенні бульб і цибулин, як і при цвітінні, вегетативний ріст пригнічується. Усі головні етапи фотоперіодичної реакції при утворенні органів вегетативного розмноження також близькі до фотоперіодичних реакцій квітучих рослин.

Вегетативні органи - частини тіла вищих рослин, які виконують основні функції живлення та обміну речовин із зовнішнім середовищем. Не беруть безпосередньої участі в спороутворенні та статевому розмноженні, але можуть виконувати функцію вегетативного розмноження. Основними вегетативними органами рослин є пагін (забезпечує фотосинтез) та корінь (забезпечує всмоктування води та мінеральне живлення). При зміні функцій вегетативні органи зазнають метаморфозів.

Ці органи виникли в результаті ускладнення тіла рослин при виході на сушу та при освоєнні повітряного та ґрунтового середовищ. Вегетативне тіло нижчих багатоклітинних рослин (водоростей) та грибів - талом - має простішу та одноріднішу будову або зовсім не розділяється на органи (нитчасті та деякі пластинчасті водорості, міцелій грибів). Інколи талом має спеціалізовані частини, зовні подібні до органів вищих рослин, але вони не мають складної тканинної будови (зелені та бурі водорості).

Розмноження іншими способами

У дикоростучих рослин широко поширене розмноження кореневою поростю, тобто відростанням при пошкодженні рослин сплячих бруньок у нижній частині стовбура (пенькові пагони). Таке розмноження характерне для вишні, сливи, бузку, глоду, вільхи, берези та інших рослин.

Часто на пошкоджених коренях коло поверхні землі виникають кореневі пагони, які розвиваються з адвентивних бруньок. Деякі види розмножуються кореневищами (пирій повзучий, м'ята перцева та інші). Кореневища являють собою підземні стебла, які ростуть горизонтально і мають дрібні плівчасті бурувато-коричневі листочки, бруньки, додаткові корені. Кореневища є і зимуючим органом і органом розмноження.

Зустрічається також розмноження надземними столонами (зеленчук, костяниця та ін.). Столони - це повзучі горизонтальні стебла, які стеляться по поверхні землі. Вони не є зимуючим органом. Від їх вузлів відходять додаткові корені, які разом із частиною стебла відокремлюються від материнського куща і таким чином утворюються нові рослини.

Надземні повзучі пагони - вуса є переходом від типових вертикальних стебел до кореневища. Так розмножуються суниці, полуниці, жовтець тощо.

Є група живородних рослин. У пазухах їх листків та в суцвіттях замість квіток утворюються маленькі, вкриті листками пагони, які, опадаючи з материнської рослини, вкорінюються.

Деякі рослини розмножуються гілками-відсадками, що вкорінюються на місці контакту пагона з ґрунтом.

Деякі способи вегетативного розмноження тісно пов'язані з процесами регенерації (живцювання, вівіпарія й ін.). Так, утворення виводкових бруньок (вівіпарія) може розглядатися як випадок соматичного ембріогенезу (каланхое).

Вегетативне розмноження - це спосіб розмноження при якому утворюються нові особини з частин батьківської форми. Потомство, яке утворюється з однієї батьківської особини вегетативним шляхом, називається клоном. Таке розмноження має важливе значення в селекції рослин, оскільки при цьому зберігаються без відхилень сортові ознаки рослин.

Природне вегетативне розмноження відбувається без втручання людини. Це поділ клітини або талону (слані) в нижчих рослин і печіночників, поділ частин тіла у інших вищих рослин, зокрема розмноження кореневищами, цибулинами, бульбами, кореневими паростками, надземними повзучими пагонами.

Штучне вегетативне розмноження. Штучно людина розмножує рослини бульбами, цибулинами, кореневищами, поділом дернинних рослин і куща, кореневими паростками, повзучими стеблами, відсадками. Дуже часто для вегетативного розмноження використовують живці - штучно відокремлені від материнської рослини пагони, якці потім вкорінюють. Живці можуть бути стеблові, кореневі, листкові.

Щеплення, або трансплантація, є типовим штучним вегетативним розмноженням. Воно зовсім не зустрічається в природі і не полягає в пересаджуванні частин однієї рослини на іншу з наступним зростанням їх.

Спорове розмноження рослин. Розмноження спорами характерне і для нижчих рослин (водоростей) і для грибів, і для вищих спорових рослин (мохоподібних, плауноподібних, хвощів). На відміну від голонасінних і покритонасінних, котрі розмножуються насінням і тому називаються насінними рослинами. Спори - це спеціалізовані клітини, які забезпечують і розмноження, і розселення рослин.

Статеве розмноження рослин це розмноження, за якого нові особини утворюються внаслідок статевого процесу, тобто злиття двох гамет - статевих клітин. У типовому випадку зливаються дві гамети протилежної статі: чоловіча гамета - рухомий сперматозоїд або нерухомий спермій та жіноча гамета - яйцеклітина. Злиття таких гамет називається заплідненням, або сингамією. В результаті утворюється зигота, яка має диплоїдний набір хромосом, внаслідок рекомбінації яких потомство стає різноріднішим, ніж батьківські форми.

Типи розмноження тварин:

Є два основних типи розмноження тварин: безстатеве і статеве. Безстатеве розмноження - це поділ або брунькування однієї батьківської особини на дві або більше нових особин. Воно властиве в основному для нижчих груп тварин. Багато паразитичних тварин розмножуються множинним поділом - шизогонією, внаслідок якої швидко збільшується чисельність паразитів.

Статевий процес у найпростіших спостерігається у формі копуляції (зєднання двох особин у одну) і конюгації , під час якої дві особини зливаються, обмінюються ядерним матеріалом, після чого розходяться. Під час цього процесу організм найпростіших оновлюється, змінюється і збагачується у наступних поколіннях спадковою інформацією, створюючи передумови для еволюційного розвитку шляхом природного добору.

При статевому розмноженні багатоклітинних організмів розвиток нової особини батьківських форм розпочинається з моменту запліднення ( проникнення сперматозоона у яйцеклітину). У процесі злиття двох статевих клітин утворюється заплідене яйце - зигота. Потім зигота багаторазово ділиться на 2, потім на 4, далі на 8 і т. д. клітин, що спричинює утворення багатоклітинного зародка. Процес поділу (дроблення) закінчується формуванням одношарового зародка бластули, всередині якої є первинна порожнина тіла бластоцель. На наступній стадії з одношарової бластули шляхом інвагінації (втягування) її нижньої частини всередину окремих клітин зовнішнього шару у бластолець утворюється гаструла з двома зародковими листками: зовнішнім - ектодермою і внутрішнім - ентодермою.


3. Охорона рослинного та тваринного світу


Охорона рослинного світу - це комплексна система заходів, що має на меті збереження, раціональне використання і відтворення ресурсів природи.

Нагальна потреба в природоохоронних заходах пояснюється сучасним критичним станом природи, порушення її екологічної рівноваги. Рослинний світ на загальному фоні також втрачає різноманітність і рівновагу. На 1/4 - 1/6 частині суші вже немає природного рослинного покриву. Під інтенсивним господарським впливом нині знаходиться близько 50 % поверхні суші. Великі площі корінних біоценозів заміщуються вторинними, простішими та одноманітнішими за складом і структурою. Урбанізація поглинає щорічно більше 300 000 га сільськогосподарських земель. Майже наполовину вже знищені тропічні дощові ліси - головні легені нашої планети. І вирубка їх продовжується зі швидкістю 20 га/хв. Тим часом споживання кисню в деяких країнах перевищує його утворення рослинами цих же країн. Таке становище є вже катастрофічним. Вимирають або скоротили свій ареал і чисельність сотні видів реліктових та рідкісних рослин, у тому числі цінних в економічному плані, придатних для введення в культуру і використання в селекційній роботі. Під загрозою знищення нині в світі опинилося понад 25 000 видів рослин.

Екологічна криза набула планетарних масштабів приблизно за останні сто років. І не лише посилення природокористування стало тому причиною, а й лавиноподібний ріст населення планети.

Конфлікт людини з природою наростав поступово і поступово на порядку денному все гостріше поставало питання охорони природи. Вже наприкінці ХІХ ст. (1898 р.) була створена перша заповідна ділянка і природний зоопарк у Росії - знаменита Асканія - Нова, яка була заснована бароном Ф. Фальц-Фейном і йому належала. Перший міжнародний зїзд охорони природи відбувся у 1913 році. У 1948 році за ініціативою прогресивних учених-біологів різних країн був створений Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП), який заснував Міжнародну Червону книгу рідкісних і зникаючих видів тварин і рослин. Документ закликав усі країни взяти активну участь у збереженні зникаючих видів, розробити необхідні для цього термінові заходи. Одночасно комісія склала так званий чорний список тварин і рослин, зниклих з лиця Землі, починаючи з 1600 року.

Без сумніву, кращим способом охорони природи є організація заповідників. В природних непорушених угрупуваннях створюються найбільш сприятливі умови для підтримання стабільного складу і чисельності популяцій окремих видів рослин і тварин, У звязку з цим при вирішенні питань про шляхи збереження виду слід віддавати перевагу збереження виду в місцях його природного зростання. В процесі достатньо тривалого господарського використання угідь, де зберігаються рідкісні і зникаючі види, повинна бути організована служба моніторингу - відслідковування динаміки чисельності неблагополучних в природі видів.

Вихід з положення, яке склалося, людство бачило лише в організації заповідників і інших територій, які спеціально охороняються. І на сьогоднішній день цей спосіб охорони органічного світу залишається одним із важливих. Збереження окремих видів і рас тварин в зоопарках і заповідниках з їх наступним розселенням, розмноження тварин в спеціальних розсадниках з наступним їх випуском в природні місцезнаходження - все це дає позитивні результати.

В останні десятиріччя і ботаніки почали активніше використовувати подібні методи, коли, окрім організації сітки заказників, удаються до створення колекцій рідкісних і зникаючих видів у ботанічних садах різного рівня і підпорядкування, у багатьох випадках з підбором екологічних ніш для видів, наприклад, лісової, степової чи лучної екології.

Глибоке знання законів природи, правильне застосування їх на практиці, загальна просвіта і виховання дадуть людству можливість подолати кризу.

Висновок


Усі живі організми відносять в основному до двох царств - рослин і тварин. Рослинний світ є предметом вивчення ботаніки, тваринний світ досліджує зоологія.

Ботаніка - наука про рослини, їх зовнішню та внутрішню будову, форму, розвиток, життєдіяльність, біохімічний склад¸ та інші особливості.

Зоологія - це біологічна дисципліна, що вивчає тварин та їх взаємозв'язки з навколишнім середовищем. Досліджує біологічну різноманітність світу тварин, систематизує й класифікує тварини, вивчає будову їхнього тіла, закономірності їх індивідуального й історичного розвитку, географічне поширення, функціональну біогеоценотичну і біосферну роль, зв'язки з середовищем.

Основна мета зоології як науки - одержання й узагальнення нових знань про рівні організації та різноманітність тварин, стан їх ресурсів, опрацювання методів раціонального використання та охорони тварин і їх угруповань.

Основні зоологічні дисципліни: систематика, морфологія, ембріологія тварин, зоогеографія, палеозоологія, філогенія, етологія, а за об'єктами досліджень - протозоологія, малакологія, карцинологія, орнітологія, герпетологія, теріологія.

Як рослинні, так і тваринні організми характеризуються значними подібними ознаками, властивими живим істотам. Проте між рослинами і тваринами є ряд істотних відмінностей. У процесі історичного розвитку у тварин виробилися органи і системи органів, які виконують функції травлення, виділення, дихання, кровообігу.


Список використаної літератури:


1.Т.А. Решетняк, І.А. Бобкова, Л.В. Варлахова. Ботаніка: Підручник

К.: Здоровя; 2006 , 534 с;

2.В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява Ботаніка: Вищі рослини.

К.: Фітосоціоцентр; 2001, 522 с;

. Л.А. Лотіш Екологія: Навчальний посібник.. К.: Основа, 2008, 320 с;

. І.М. Григора, С.І. Шабарова, І.М. Алейніков. Ботаніка: Навчальний посібник. К.: Київ - 2000, 308 с;

. В.І. Марченко, В.В. Просяна. Зоологія безхребетних і водяних ссавців. К.: «Вища школа», 1994 р, 423 с;

6. Лукин Е.И. Зоологія. К.: Москва - 1989 - 383 с.